СТВОРЮЄМО НАСІННЯ І ДОВІРУ

Пухирчаста та летюча сажки кукурудзи

Зменшення світових запасів зерна, спричинене погодними катаклізмами в основних країнах-виробниках кукурудзи, призвело до сприятливої кон’юнктури цін на світовому ринку зерна. Однак суттєве зростання посівних площ під цією культурою, яке ми спостерігаємо останніми роками, може викликати погіршенню фітосанітарного стану посівів. Також, все більше господарств в силу економічних причин переходять на більш короткі сівозміни і навіть монокультуру кукурудзи, а також енергоощадні способи обробітку грунту, що може призвести до накопичення інфекційного матеріалу збудників багатьох хвороб. У данному аспекті досить шкідливими і поширеними є пухирчаста та летюча сажки.

Для ефективного контролю сажкових хвороб кукурудзи необхідні зання щодо їх симптоматики, біологічних та екологічних властивостей збудників. Саме на ці питання акцентовано увагу у статті.

Пухирчаста сажка

Хвороба поширена у всіх районах вирощування кукурудзи. Під час проведення обстежень щодо уражуваності рослин слід відмітити, що симптоми пухирчастої сажки можна виявити на наступних органах рослин: надземних коренях, стеблі, листках, качанах і волоті. Найбільш часто уражуються качани, стебла та репродуктивні бруньки.

  Органи рослин кукурудзи на яких проявляється рухирчаста сажка5.jpg Органи рослин кукурудзи на яких проявляється рухирчаста сажка3.jpg Органи рослин кукурудзи на яких проявляється рухирчаста сажка4.jpg Молода рослина уражена пухирчастою сажкою 6.jpg   

Проявлення хвороби у вигляді типових здуттів і пухирів (гал) різної конфігурації та розмірів дозволяє в польових умовах достовірно її діагностувати. Найбільших розмірів здуття бувають на качанах і стеблах.

Симптоми захворювання спочатку виявляються на молодих листках і їх піхвах, іноді на надземному корінні. Сильне ураження спостерігається на сходах, коли відбувається зараження верхівкової бруньки.

Молода рослина уражена пухирчастою сажкою.jpg

З часу утворення у рослин 5-8 листків хвороба проявляється на листках і стеблах. Надалі пухирчаста сажка поширена на волотях, а на початку цвітіння – на качанах. Після викидання волоті та початку цвітіння інфікуються пазухові бруньки.

Як правило, початкові видимі симптоми хвороби характеризуються утворенням блідої плями, що злегка припіднята. Далі відбувається поступове її розростання і перетворення на здуття, заповнене спочатку сірувато-білою м’якоттю. В процесі розвитку захворювання здуття змінюють свою конфігурацію і консистенцію. При дозріванні їх вміст перетворюється в чорно-оливкову масу теліоспор. При підсиханні оболонка здуття розтріскується, а спори розпорошуються.

На листках пухирчаста сажка зазвичай проявляється у формі маленьких, зібраних у групи шорстких зморшок, які часто підсихають до утворення спор. В окремих випадках теліоспори продукуються.

На качанах частіше уражаються окремі зернівки або групи, розташовані у верхній половині качана, куди полегшений доступ інфекції.

Збудником хвороби є вузькоспеціалізований гриб Ustilago zeae (Link) Unger. Його грибниця при дозріванні здуття розпадається на величезну кількість теліоспор, які служать джерелом зараження молодих органів рослин. Поширюючись, теліоспори можуть заражати інші рослини в той же вегетаційний період (без періоду спокою). Число повторних заражень (вторинна інфекція) залежить від погодних умов.

Рослини кукурудзи уражуються патогеном протягом усього періоду вегетації. Найбільш висока їх сприйнятливість до хвороби спостерігається в період від викидання волоті до молочної стиглості.

Від моменту зараження до появи наростів проходить приблизно 2-3 тижні. Існує думка, що за вегетацію кукурудзи гриб U.zeaeможе продукувати 3-5 поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання врожаю.

За наявності краплинної вологи теліоспори проростають протягом декількох годин. Оптимальна температура для їх проростання 23-25 °С, за 15-18 °С цей процес уповільнюється, а за 12 °С і нижче – припиняється. Інфікуються патогеном молоді меристематичні тканини рослини.

Гриб U. zeaeне розповсюджується по рослині дифузно, тому кожне здуття утворюється в тому місці, де відбулося зараження рослини. Основним джерелом інфекції є теліоспори гриба, які знаходяться в нерозбитих здуттях (галах). У сухому стані вони можуть зберігати життєздатність до чотирьох років. В природних умовах поодинокі теліоспори під впливом зволоження та дії мікроорганізмів швидко втрачають схожість. Заспорене насіння може бути додатковим джерелом переносу інфекції.

Навесні під час обробітку ґрунту сажкові гали руйнуються, а теліспори з них розносяться вітром, являючи собою первинне джерело зараження рослин.

Ступінь розвитку пухирчастої сажки залежить від вологості ґрунту. За оптимальної вологості (60 % повної вологоємкості) ураженість рослин завжди менша, ніж за низької (40 %), або високої (80 %). Коливання вологості ґрунту приводять до посилення ураження рослин (Шкоденко В.І., 1966). Дане явище слід враховувати при вирощуванні кукурудзи на зрошуваних землях.

Ураженню пухирчастою сажкою сприяють також механічні пошкодження тканин рослин кукурудзи, що утворюються в результаті дії шкідників, під час догляду за рослинами або під впливом різних абіотичних факторів (градобій та ін). Також загущення посівів кукурудза сприяє більш інтенсивному прояву хвороби.

Шкідливість пухирчастої сажки суттєва. Зокрема, ураження молодих рослин викликає їх загибель. При ранньому прояві захворюванні на стеблах качани зовсім не утворюються, рослини відстають у рості. Дуже небезпечним є ураження стебел у середині вегетації, оскільки це часто призводить до їх надламування. Загалом, недобір урожаю кукурудзи від пухирчастої сажки залежить від кількості та розмірів гал на рослині.

Летюча сажка

Симптоми хвороби можна виявити в період цвітіння рослин кукурудзи. Особливістю летючої сажки є здатність збудника хвороби уражувати тільки волоті та качани.

Типові симптоми хвороби на волоті характеризуються її перетворенням на чорну порошисту масу. Часто волоть уражується не повністю, і тоді патоген руйнує її нижню частину, яка складається із спорової маси. Іноді руйнуються тільки окремі частини суцвіття і навіть окремі квітки. Також бувають випадки, коли під впливом гриба відбувається зростання волоті. Замість неї формуються листкові утворення. Хворі рослини відстають у рості. Також можливе сильне розростання листя.

Уражені качани повністю перетворюються в овально-конусовидне жовно, покрите зовні укороченими обгортками, а всередині складається із залишків провідних пучків качана і чорної спорової маси. Спочатку обгортки жовна щільні, зелені, у фазі молочної стиглості жовтіють, висихають і розкриваються. Спори в жовні утримуються залишками волокон качана, тому вони розпилюються поволі.

Збудником хвороби є гриб SorosporiumreilianumMc Alpine f. zeae Geschele. Теліоспори гриба дозрівають приблизно до періоду викидання ниток кукурудзи. Розпилюючись, вони в значній кількості осідають на грунт, а під час збирання врожаю потрапляють на здорові качани і зернівки, а також залишаються в сажкових утвореннях у ґрунті.

Спори збудника летючої сажки кукурудзи здатні, не втрачаючи життєздатності, зберігатися в ґрунті триваліший термін, ніж спори інших видів сажки, особливо якщо вони знаходяться не у розпорошеному стані, а у вигляді грудочок. З цієї причини грунт є важливим джерелом інфекції. Заспореним також може бути насіння.

Зараження кукурудзи патогеном зазвичай відбувається під час проростання насіння і з’явленні проростків рослин до виходу їх на поверхню ґрунту. При формуванні генеративних органів гриб проникає в качани і волоті. Часто у рослин уражуються тільки качани, а волоть залишаються здоровою. Це відбувається в тих випадках, коли міцелій гриба не встигає досягти точки росту. Водночас ураження волоті завжди супроводжується захворюванням качанів.

Найбільш інтенсивно теліоспори проростають за температури 28-30 °С і 70 % вологості. Підвищена вологість в період проростання кукурудзи не посилює зараження рослин. Протягом року проростають не всі теліоспори. Частина їх може зберігати життєздатність до п’яти років, що слід враховувати при складанні сівозмін і розробці захисних заходів. Загалом тривалість збереження схожості спор гриба S. reilianum залежить від грунтово-екологічних умов.

Сильно уражені посіви в більшості випадків знаходяться на таких полях, де кукурудза безперервно вирощується протягом ряду років. Ступінь ураження рослин кукурудзи летючою сажкою також залежить від строків сівби. В умовах ранніх та оптимальних термінів висіву насіння летюча сажка майже відсутня порівняно з пізніми посівами. Нижча температура ґрунту під час проростання насінин є несприйнятливою для гриба, а, підвищена температура ґрунту, навпаки, сприяє ураженню проростків. Сильне проявлення летючої сажки відбувається у районах з теплою весною і жарким літом, а також на ділянках пізніх термінів висіву насіння.

Шкідливість летючої сажки кукурудзи полягає не лише в недоборі зерна унаслідок ураження качанів, але і в прихованих (що не враховуються) втратах, пов’язаних з випаданням окремих проростків, низькорослістю рослин і недорозвиненістю качанів.

Заходи щодо контролю сажкових хвороб кукурудзи

Для захисту кукурудзи від сажкових хвороб застосовують комплекс агротехнічних і спеціальних заходів, направлених на ліквідацію джерел інфекції, підвищення стійкості рослин проти патогенів, знезараження насіннєвого матеріалу, апробації насінницьких посівів.

Найбільш економічно вигідним методом зниження шкідливості сажкових хвороб кукурудзи, особливо при наявності передумов для їх розвитку, є використання сучасних гібридів, які мають толерантність проти збудників хвороб. Зазвичай інформацію про це можна знайти в каталогах провідних виробників насіння. Так, наприклад, більшість присутніх на українському ринку гібридів кукурудзи селекції французької компанії Євраліс, мають толерантність до пухирчатої сажки на рівні 8-9 балів (з 10 можливих), деякі – толерантність до летючої сажки на рівні 9 балів.

Стандартним прийомом при підготовці насіннєвого матеріалу є його обов’язкова обробка фунгіцидним протруйником. Це дає можливість практично запобігти перенесенню інфекції з насінням в нові регіони, де хвороби не були поширеними.

Дотримання науково обґрунтованих сівозмін і агротехніки культури – важливий фітосанітарний чинник у боротьбі проти сажкових хвороб. Так, важливими є: проведення якісного обробітку ґрунту (лущення стерні і глибокої зяблевої оранки); дотримання оптимальних термінів і глибини висіву насіння; збалансоване внесення органічних і мінеральних (зокрема, фосфорно-калійних) добрив з урахуванням результатів агрохімічного аналізу ґрунту, які знижують ураженість рослин сажковими грибами. Також попереджає проявлення пухирчастої сажки захист посівів від шведської мухи та кукурудзяного метелика.

У статті використано фотографії М. Піковського

Журнал "Фармер", №5, 2013